Шаблиста Л.М., к.е.н.
|
|
Податки є основним фінансовим ресурсом держави і тому ефективне управління ними є основою державного управління взагалі. Залежно від стану економіки, її цілей, які на даному етапі розвитку держава вважає пріоритетними, повинні змінюватись принципи побудови податкової системи і методи використання податкового інструментарію. Характер і цілі податкової системи визначає податкова політика, яка являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. На нинішньому етапі трансформаційного періоду податковою політикою, як такою, в Україні ніхто не займається. Міністерство фінансів і уряд зайняті лише фіскальною її стороною. Законодавчі органи, приймаючи податкові закони, не аналізують їх вплив на економіку країни, податкове відомство практично усунуте від участі в цьому процесі. Формування податкової політики здійснюється безсистемно, при відсутності чіткої концепції державного регулювання економіки в цілому й окремих її складових. Немає глибокого аналізу фінансових зв'язків в економіці, потреб держави у фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій по регулюванню темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримці на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності та систем державного управління, що повинно лежати в основі визначення ставок податків і розмірів податкових пільг. При виборі методів формування податкової політики не була врахована низка особливостей розвитку країни в трансформаційний період: а саме: глибока деформованість структури економіки на користь оборонного комплексу; зростання приватного сектора, що характеризується відсутністю традицій добровільної сплати податків; високий рівень державних видатків, пов'язаних із соціальними гарантіями, які забезпечуються державою, початковим етапом становлення державності; нерозвиненість ринкових механізмів регулювання суспільного відтворення. В результаті податкова політика здійснюється під дією значного числа суперечливих і не завжди взаємопов'язаних заходів, з одного боку, направлених на утримання дохідної бази бюджету на відносно прийнятому рівні, а з другої - таких, що формують пільгові режими оподаткування для окремих галузей і груп підприємств. Крім того, вона характеризується нестабільністю і непослідовністю, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави Завдяки частковим змінам, що вносились у податкову систему з часу її введення (1992 р.) і до теперішнього часу, таким як запровадження нової методології обчислення бази оподаткування прибутку підприємств, зниження ставок окремих податків, розширення кола податкових пільг, спрощення режиму оподаткування в окремих сферах, уточнення механізму стягнення деяких податків податкове навантаження дещо знизилось, але в цілому ситуація в податковій сфері залишається складною. Динаміка доходів Зведеного бюджету України вказує на те, що, починаючи з 1992 р. до 2000 р., відбулося лише номінальне зростання загального обсягу доходів, одним з основних джерел росту яких є інфляція (в 2000 р. інфляція становила 25,8%). Сукупний показник податкового навантаження як відношення основних податків і різних соціальних платежів до ВВП (податкова квота), за нашими розрахунками, в 1998 р. становив 43,7%, що значно перевищує аналогічний показник в інших країнах з перехідною економікою [1, с. 53]. Так, в Угорщині в 1996 р. він становив 36,0%, а в Чехії в 1998 р. - 36,8% [2, с. 138, 139]. Квота по основних податках (без соціальних платежів) в Україні нижча, ніж в цих країнах, і має тенденцію до зниження. За період 1992-2000 рр. вона знизилась на 2 процентних пункти - з 19,9% у 1992 р. [3, с. 62] до 17,9% у 2000 р. [4, с. 59], що свідчить про неефективність податкової системи. Зниження квоти по основних податках є наслідком звуження бази оподаткування, насамперед, в результаті тих втрат, яких зазнала вітчизняна економіка за десять років ринкових реформ. Так, валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги промислової продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 відсотка [5, с. 5]. Впродовж цього періоду різко знизилась рентабельність промислового виробництва (з 30,3% у 1992 р. до 9,1% в 1999 р.), а частка збиткових підприємств у загальній їх кількості по промисловості збільшилась у 13 разів (з 4 до 52%) [3, с. 72, 73]. У 2000 р. продовжувалась тенденція до зниження рентабельності і зростання збитковості більшості галузей промисловості. Через незадовільний фінансовий стан значної кількості підприємств поглиблюється платіжна криза, що також негативно впливає на рівень надходжень податкових платежів у бюджет. У загальній структурі податкових платежів частка поточних надходжень по податках низька (за даними ДПА, частка самостійно сплачуваних податків становить лише 47% [6, с. 7]. Більшу частину становлять грошові заліки, платежі природних монополій, сплата недоїмки по податках. Остання має тенденцію до зростання. Так, на 1.01.2001 р. вона становила 12,2 млрд. грн. (49,2% від загальної суми податкових надходжень за 1999 р.), що на 25% більше, ніж на 1.01.1999 р. При цьому заборгованість по пені досягала 8 млрд. грн. На 1.01.2001 р. податкову заборгованість мали 165-167 тис. суб'єктів господарювання [7, с. 5]. Суттєво звужують податкову базу різноманітні пільги. За даними Державної податкової адміністрації України, станом на 1.01.2000 р. загальна сума податкових пільг становила 33,4 млрд. грн. Пільгами користувались біля 17% загальної кількості платників податків. Втрати податкових надходжень з цих причин майже на 50% перевищують суму податкових надходжень від них. Найбільшу частку в загальній сумі пільг становили пільги по ПДВ - 85%. При цьому значна частка пільг має соціальну спрямованість. В 2000 р. їх загальна сума становила 37 млрд. грн. (90% доходів бюджету) [8, с. 3]. Разом з тим пільги щодо стимулювання інноваційної діяльності - фрагментарні, не охоплюють всі стадії інноваційного циклу і не зачіпають стадії виробництва, реалізації, використання та обслуговування інновацій. Не відпрацьовані також пільги, що стимулюють інвестиційну діяльність, виробничу активність товаровиробників тощо. В українському податковому законодавстві відсутня чіткість щодо пільг. Вони надаються безсистемно - не лише податковими законами, а й іншими (неподатковими) законами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів. Пільги носять переважно галузевий або груповий характер і видаються не на конкурсній основі, а часто з урахуванням критичного стану тієї чи іншої галузі економіки, незалежно від пріоритетів і конкретних програм (інвестиційних проектів). Не визначені критерії надання пільг і методи контролю за цільовим використанням коштів, зекономлених у результаті надання пільг. Надання суттєвих податкових пільг підприємствам окремих галузей, регіонів, форм власності тотожне посиленню податкового навантаження на решту платників. Формування множинності податкових режимів породжує різноманітні можливості для ухилення від сплати податків шляхом трансферта прибутку із підприємств, які не користуються преференціальним режимом, у підприємства, які мають пільги. В кінцевому рахунку подібні пільги призводять до ускладнення і нестабільності податкової системи, до правового нігілізму і розквіту "тіньової" економіки. Більшість податкових пільг виявилась неефективною з різних причин. Так, дієвість інвестиційних податкових пільг нівелюється високою дохідністю вкладень коштів у комерційні банки, яка значно перевищує дохідність у реальному виробництві. Пільга щодо прискореної амортизації виявилась існуючою лише номінально, тому що амортизаційні відрахування через хронічну нестачу у підприємств власних оборотних коштів використовуються для покриття поточних витрат. Вибірковим обстеженням підприємств України, проведеним у 1999 р. рядом уповноважених установ, виявлено, що 61% обстежених підприємств постраждали від суттєвого збільшення собівартості продукції, пов'язаного з віднесенням прискореної амортизації на витрати виробництва. В середньому по Україні заінтересованість у застосуванні прискореної амортизації виявили 13,5% підприємств [9, с. 106]. Очевидно, що це ніяк не сприяє відновленню виробництва і розвитку інвестиційної активності в країні, а значить прямо суперечить проголошеним цілям економічної політики. Значних втрат завдало бюджету України помилкове рішення періоду ринкового "романтизму", коли було прийнято Закон України "Про іноземні інвестиції" (1992 р.), згідно з яким іноземним інвесторам надавались податкові пільги на 10 років (до березня 2002 р.). Пільги захистили не інвестиції, а поточну діяльність спільних підприємств. Формально діючи в рамках закону, підприємства, які мали пільги, значно збільшили ввезення в Україну високоліквідних, як правило, підакцизних товарів (лікеро-горілчаних та м'ясних виробів, нафтопродуктів тощо). Це призвело до занепаду відповідних галузей вітчизняної економіки, зокрема птахівництва, переробки нафти, де існуючі потужності використовуються на 10-20% [10, с. 5]. Незважаючи на очевидну дискримінацію вітчизняних товаровиробників в результаті надання пільг імпортерам критичного імпорту і всупереч Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" (17.02.2000 р.) в січні 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.", яким передбачаються пільги для імпортерів дизельного палива при сезонному ввезенні (з 1.02. по 1.10.). У цей період вони звільняються від сплати ввізного мита та ПДВ. Пільговий режим ставить вітчизняні нафтопереробні заводи, які здатні повністю забезпечити потреби сільського господарства у дизельному пальному, в нерівні умови з імпортерами. В 2000 р. через введення подібних пільг виробництво власного дизельного палива зменшилося в 2 рази і держбюджет недоотримав 1.2 млрд. грн. [11, с. 4]. Таким чином, податкова пільга, надана з метою підтримки одного вітчизняного товаровиробника, перешкоджає іншому. Негативні наслідки для української економіки має штучне стимулювання експорту (встановлення нульової ставки ПДВ). Повернення ПДВ для експортерів фактично створює ситуацію прямого фінансування експорту сировинних товарів і товарів первинної обробки на шкоду експорту готової продукції, яка в значній мірі є неконкурентоспроможною на світовому ринку і цією пільгою скористатися не може. Так, за останні роки значно зріс експорт соняшнику, зерна, металу, лому тощо. Саме тому було введено експортне мито на соняшник (23%), живу худобу і шкури (30-75%), що фактично компенсують пільги [12, с. 4]. Стимулювання експорту шляхом надання пільг призводить до зростання внутрішніх цін на товари експортної групи, зменшення надходжень до бюджету, дестимуляції імпорту (при збереженні нульової ставки ПДВ для експорту запроваджується ввізне мито). У багатьох регіонах відшкодування ПДВ державою перевищує стягнення. Українська податкова система характеризується серйозною асиметричністю. З 2 млн. юридичних осіб приблизно 80% усіх доходів державного бюджету забезпечує 9 тис. великих підприємств. Серед них основний податковий тягар несуть державні підприємства. Так, в 1999 р. частка державних підприємств в загальному обсязі продукції промисловості становила 28,6%, а в прибутку 73,0%, тоді як відповідні частки по підприємствах колективної і приватної власності становили 71,2 і 27,0% [3, с. 315, 316]. Отже, податкові платежі з прибутку, що припадають на одиницю виробленої продукції, в державних підприємствах значно більші порівняно з недержавними. Існує нерівномірність розподілу податкового тягаря між реальним і фінансовим секторами економіки. Прибутковість другого значно перевищує прибутковість першого сектору, а ставка податку на прибуток - однакова. Слабкість податкового контролю в сфері торгівлі і посередницьких операцій стимулює масове переміщення капіталу в короткострокові і спекулятивні операції. Серед фізичних осіб повністю сплачують податки громадяни з середніми доходами, що одержують заробітну плату, тоді як особи з високими доходами, які займаються підприємницькою діяльністю, використовують різні способи знизити величину сплачених податків до мінімуму. У сфері соціального забезпечення за основу прийнята західна модель, що характеризується високим рівнем страхових внесків і масовим охопленням населення пенсійним забезпеченням. В Україні таке запозичення призводить до надлишкового оподаткування виробничої сфери, до витіснення приватного нагромадження державним і до прямих витрат нагромаджених страхових внесків (через відсутність у країні можливостей безризикових інвестицій у виробничому секторі). Обмеженим залишається регулюючий (стимулюючий) вплив податків на економіку. Податкова політика виявилась нейтральною відносно структурної перебудови економіки, на основі якої можливо забезпечення економічного зростання. Головні причини такої ситуації наступні: відсутність диференціації ставок податків; наявність значного надлишку капіталу в розпорядженні бізнесу, який дає йому можливість здійснити маневрування капіталами незалежно від податкових заходів; розширення практики приховування доходів від оподаткування (за оцінками Міністерства фінансів України, в бюджет недопоступає 40-50% сум податків, що підлягають сплаті); інтернаціоналізація господарства і зростання світових зв'язків (за деякими оцінками, за кордоном перебуває від 15 до 20 млрд. доларів [13, с. 17]). Отже, податкова політика, що нині проводиться в Україні, має ряд суттєвих недоліків, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави. У цьому зв'язку особливо актуального значення набуває проблема такої трансформації податкової політики, щоб вона реалізувала свої значні потенційні можливості у подоланні загальної кризи та сприяла сталому соціально-економічному розвитку української держави. Основним напрямом податкової політики в трансформаційний період повинна стати активізація ролі державного регулювання мікроекономічних процесів у країні, створення сприятливих умов для структурної перебудови економіки. Для того щоб забезпечити поточні податкові надходження в бюджет від господарюючих суб'єктів необхідно провести податкову реформу, цілями якої мають бути: оптимізація податкового навантаження на економіку в цілому і на окремі її сфери (галузі), розвиток регулюючої (стимулюючої) функції податків, спрощення оподаткування малого бізнесу, удосконалення структури податкової системи. В кінцевому рахунку реформа повинна сприяти активізації інвестиційних процесів, створенню умов для реструктуризації вітчизняного виробництва на інноваційній основі, нарощуванню випуску конкурентоспроможної продукції, налагодженню ефективної інтеграції країни в світове господарство. При реформуванні податкової системи необхідно дотримуватись балансу інтересів держави, господарюючих суб'єктів і громадян. Тільки в цьому разі податкова реформа буде сприяти зростанню ділової активності, скороченню тіньової економіки, розвитку податкової культури населення. В ході підготовки проекту Податкового кодексу обговорювалось декілька концепцій побудови податкової системи. Одна з них - радикальна - виходила з необхідності заміни двох базових податків - податку на прибуток підприємств і ПДВ на податок з реалізації (податок з обороту), відмови від будь-яких податкових пільг. В основу другої концепції був покладений еволюційний підхід: в діючу податкову систему пропонувалось внести ряд змін - зменшити кількість податків і пільг, знизити ставки базових податків (на прибуток підприємств, ПДВ, прибутковий податок з населення тощо), запровадити спрощений режим оподаткування для ряду сфер. Враховуючи складну ситуацію перехідного періоду в економіці і в бюджетній сфері, специфічні економічні відносини, що склалися, а також необхідність співставлення вітчизняної податкової системи з податковими системами інших країн (зокрема країн - торгових партнерів), за вихідну була взята друга концепція Податкового кодексу. З метою зниження податкового тиску на товаровиробників в проекті Податкового кодексу закладена безпрецедентно низька ставка податку на прибуток підприємств - 20%. (Для порівняння: середня ставка податку на прибуток корпорацій по ОЕСР - 37,7% (на 1.01.96 р.); в Німеччині - 46,1%, Італії - 53,2%, Турції - 44,0, Чехії - 39,0%, в Росії планується знизити ставку до 30%) [14, с. 38, 42]. При цьому передбачається знизити ставку ПДВ до 15%, а також зменшити кількість податків і зборів з 35 до 25. Проблематично, щоб в найближчий час із зниженням ставок двох базових податків змінилась фіскальна функція податків на стимулюючу. Рішення про те, в якій послідовності і які податки слід скорочувати, повинно прийматись на основі комплексного аналізу всієї існуючої податкової системи, фінансових зв'язків в економіці, потреби держави в фінансових ресурсах. Ефект від зниження ставки податку на прибуток матиме лаг від 2-х до 3-х років, а позитивних результатів можна очікувати лише у довгостроковій перспективі. В умовах, що склалися в Україні, різке зниження ставки податку на прибуток не призведе відразу до розширення бази оподаткування, оскільки криза бюджетно-фінансової системи породжена не стільки рівнем податкових ставок, скільки недоліками в організації виробництва, його низькою ефективністю, звуженням внутрішнього ринку через низьку платоспроможність населення, втратою зовнішніх ринків збуту, жорсткою грошово-кредитною політикою, значними ухиленнями від сплати податків. Ефект від зниження ставок податків може бути досягнутий лише при проведенні комплексу взаємопов'язаних заходів по стабілізації бюджетно-фінансової сфери, підвищенню ефективності виробництва, зниженню державних витрат тощо. Продуктивнішою, на наш погляд, з точки зору стимулювання процесу нагромадження інвестиційних ресурсів у підприємницьких структурах, є позиція щодо диференціації ставок податку на прибуток підприємств. З метою усунення диспропорцій між реальною і фінансово-посередницькою сферами слід було б обмежити надприбутки тих фінансово-посередницьких структур, які безпосередньо не вкладають кошти у розширення виробництва, а займаються високодохідними і високоліквідними операціями, встановивши для них ставку податку на прибуток на 5-10 процентних пунктів вищою від базової ставки. Разом з тим доцільно створити пріоритетне середовище для тих структур, які сприяють проведенню активної інноваційно-інвестиційної політики. Диференційований підхід до оподаткування прибутку різних видів діяльності застосовується, наприклад, в Росії. Високорентабельні види діяльності (банківська, біржова, страхова, посередницька), згідно із проектом Податкового кодексу, передбачається оподатковувати за ставкою 38% (порівняно з базовою ставкою - 30%) [15, с. 31]. На сьогодні актуальною для України є розробка механізму, заснованого на принципі регресивного оподаткування галузей, які нарощують виробництво продукції, що має перспективу збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Суть цього методу полягає в тому, що при збільшенні суми оподатковуваного прибутку ставка податку знижується. При такому методі понижуюча прогресія ставок стимулюватиме показувати оподатковувану базу в повному обсязі, оскільки чим більша сума одержуваного прибутку, тим менша ставка податку. Для зменшення інфляційного потенціалу податкової системи необхідно поетапно знижувати ставку ПДВ, в першу чергу на високотехнологічні, наукомісткі, екологічно безпечні виробництва, а також галузі, що видобувають природні ресурси, головним чином енергоресурси, і продовольчі товари (крім підакцизних). Одночасно доцільно запровадити підвищені ставки ПДВ на застарілі технології. Застосування нульової ставки ПДВ щодо експорту слід було б обмежити. Необхідно стимулювати не зростання експорту, як такого, а заохочувати прогресивну його структуру і валютні надходження в країну. На операції із застосуванням негрошових форм розрахунків (бартер, толінг, взаєморозрахунки векселями, в кредит тощо) ставка ПДВ повинна встановлюватися на загальних підставах. До встановлення ставок акцизних зборів на товари, еластичність попиту по ціні яких досить висока (тютюнові та алкогольні вироби, бензин), треба підходити зважено, враховуючи те, що високі ставки акцизних податків на ці товари можуть призвести не до збільшення, а до зниження податкових надходжень за рахунок різкого зниження легального продажу і зростання контрабандного (без сплати податків). "Випадаючі" в результаті зниження ставки ПДВ доходи бюджету можна частково компенсувати за рахунок: зростання зовнішніх джерел надходження доходів (мита); підвищення ставок платежів за використання природних ресурсів і зборів за забруднення навколишнього середовища порівняно з існуючим, чисто символічним; запровадження податку на нерухомість; упорядкування валових витрат. Для підвищення дієвості регулюючої функції податків необхідно використовувати податкові пільги як найважливіший в умовах ринкової економіки інструмент державного регулювання соціально-економічного розвитку. Починаючи з 2000 р., намітилась тенденція до скорочення кількості пільг. Так, згідно постанови Кабінету Міністрів від 5.05.2000 р., було відмінено 258 рішень, якими в попередні роки уряд надавав певні пільги суб'єктам господарювання. Законом України "Про усунення дискримінаційного оподаткування проти підприємств, створених з використанням національних коштів" від 17.02.2000 р. скасовано податкові пільги, якими користувалися певні спільні підприємства (з іноземним капіталом). В цілому це позитивний процес. Однак він не повинен завершитись повною ліквідацією податкових пільг. Поряд з нераціональними пільгами існують і необхідні податкові преференції аналогічні тим, що широко використовуються в зарубіжній практиці і є елементом будь-якої нормальної податкової системи. Зокрема, мова йде про такі пільги, як інвестиційний податковий кредит, податкові "канікули", спеціальний режим оподаткування (фіксований податок), а також спрощений податковий режим (презумптивний податок) для малого бізнесу. Доцільно було б у Податковому кодексі передбачити підвищений (до 50% вартості закупленого і введеного в дію устаткування) інвестиційний податковий кредит для приватних підприємств, що впроваджують прогресивні технології, якщо результати заходів, що проводяться, сприяють ресурсозбереженню, а також оздоровленню екологічної ситуації і вирішенню широкого кола соціальних проблем; надання податкових "канікул" тільки новоствореним або перепрофільованим за рахунок приватних капіталів підприємствам у реальному секторі економіки тривалістю не більше двох років з моменту повного (але в межах нормативного) строку освоєння введених виробничих потужностей; встановлення податкових "канікул" по прибутку, одержаному приватними інвесторами в результаті завершення спорудження і вводу на повну потужність об'єктів незавершеного будівництва, що придбані в інших власників і які сприяють подоланню кризових явищ у реальному секторі економіки. Для використання запропонованих податкових пільг необхідно ввести жорсткий порядок роздільного обліку прибутку, з виділенням частини одержаної в результаті здійснення інвестиційних заходів. Крім того, доцільно передбачити, що правами на податкові пільги у випадку здійснення інвестиційних проектів можуть користуватись тільки ті підприємницькі структури, які протягом 3-х попередніх років не порушували податкове законодавство. Податкові пільги слід було б передбачити для комерційних банків, а також таких інституціональних форм ринкової інфраструктури як страхові, пенсійні, пайові та інші фонди, в тому разі, якщо вони вкладають кошти в довгостроковий розвиток пріоритетів, визначених державною програмою структурної перебудови економіки. Допустимі як понижене оподаткування їх доходів (прибутків) від подібної інвестиційної діяльності, так і реалізація акцій створюваних з участю їх капіталів підприємств по номінальному курсу з тимчасовим звільненням одержаних дивідендів від податків. Підтримка акціонерних товариств, які імітують акції з метою розширення та удосконалення діючого виробничого потенціалу, дозволить не лише оживити фондовий ринок, але й відносно знизити потребу в банківському капіталі. Потрібно кардинально переглянути обсяг пільг, що надаються підприємствам в області НДДКР. Для стимулювання останніх впроваджувати нові технології слід було б передбачити зниження бази оподаткування по податку на прибуток на повний обсяг НДДКР. При цьому в разі неможливості покриття витрат на НДДКР за рахунок прибутку одного року необхідно знизити податок на прибуток у наступні роки. Застосування принципу прискореної амортизації доцільно було б обмежити рамками пріоритетних напрямів структурної перебудови, дозволивши її лише тим підприємствам, які здійснюють переозброєння виробництва на новій технологічній базі. Для стимулювання портфельного інвестування доцільно встановити пільги по цьому виду інвестування, жорстко розмежовувати доходи реальних інвесторів і спекулятивних. З цією метою можуть бути введені понижені на 50% податкові ставки на доходи від приросту вартості цінних паперів у тому випадку, якщо вони знаходились на балансі підприємства більше року. Аналогічну пільгу встановити для індивідуальних інвесторів виключно на основі податкової декларації. Тим самим буде заохочуватись декларування індивідуальних доходів. Основними вимогами до пільг повинні бути: цілеспрямованість, гнучкість, ефективність, строковість. За допомогою пільг держава повинна спонукати об'єкти господарювання здійснювати такі варіанти розвитку, які відповідають загальнодержавним інтересам. Об'єктом пільгового оподаткування повинен стати конкретний проект, що реалізує пріоритети (ключові напрями), визначені державними програмами. Суб'єкти господарювання в рамках програм повинні брати на себе чіткі зобов'язання по використанню коштів, зекономлених в результаті наданої пільги (зниження витрат, реструктуризація виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій тощо). Необхідно суттєво скоротити безадресні фінансові пільги і усунути проміжні ланки при їх розподілі серед інвесторів. Фінансові ресурси, залишені у суб'єктів господарювання в результаті пільгового оподаткування, мають стати об'єктом державного контролю і використовуватись на цілі, передбачені даною пільгою. У разі нецільового використання цих ресурсів необхідно припинити фінансування і застосувати до відповідного суб'єкта штрафні санкції. Для стимулювання споживчого попиту необхідно змінити систему оподаткування доходів громадян. Принциповими складовими нової системи оподаткування цих доходів має стати підвищення неоподатковуваного мінімуму, законодавче закріплення порядку його встановлення і перегляду, зменшення кількості ставок і зниження верхньої межі ставки оподаткування. З метою підвищення ролі податкового механізму в подоланні системної кризи в економіці слід використати нетрадиційні підходи до стимулюючої функції податків. Зокрема, розширити сферу застосування спеціального режиму оподаткування (єдиного податку), врахувавши результати економічних експериментів, які проводяться в ряді підприємств легкої і деревообробної промисловості Чернівецької області, а також в гірничо-металургійному комплексі України. Запровадження спеціального податкового режиму має стати інструментом регулювання структурної перебудови, стимулювання розвитку окремих найважливіших для економіки України підприємств. Його слід застосовувати насамперед для підтримки новостворених підприємств пріоритетних сфер, які випускають високотехнологічну продукцію на період їх окупності (не більше 2-х - 3-х років), або до підприємств, що реконструюються на новій технологічній основі (на нормативний період реконструкції). Одне з ключових завдань податкової політики - підвищення збираності податків і запобігання ухиленню від них. Нерідко головна причина ухилення від сплати податків бачиться у високому рівні обкладання. Відповідно, і спосіб підвищення збираності - зниження податків. Безумовно, зв'язок між рівнем податків і ступенем їх сплачуваності є. Але він не йде ні в яке порівняння з прямою залежністю ухилень від можливості уникнути податку і якщо така можливість є, платник уникне податку незалежно від його величини. У цьому зв'язку необхідно суттєво поліпшити техніку і технологію оподаткування (включаючи і методи податкового адміністрування) усунути колізії і дефекти правової бази податкового регулювання, а головне, зробити ухилення від сплати податків економічно невигідним для громадян і підприємств. Для підвищення сплачуваності податків слід було б змістити акцент у відповідальності за податкові порушення з підприємств на конкретних посадових осіб, які відповідальні за фінансовий стан підприємств; впроваджувати практику здійснення крупних покупок лише по безготівковому розрахунку з використанням пластикових карток; створити групу швидкого реагування на прогалини в податковому законодавстві (в цю групу повинні ввійти і законодавці з тим, щоб мати можливість швидко приймати відповідні поправки до законів). Крім того, потрібно налагоджувати партнерські відносини з платниками податків, до яких підходити диференційовано, враховуючи функціональні можливості, платоспроможність, самодисципліну. Один із дійових напрямів співробітництва - відстрочка податкових платежів для підприємств, які добросовісно виконують вимоги законів і свої зобов'язання з метою підвищення платоспроможності та запобігання фінансовому краху цих підприємств, надання їм змоги використати власні обігові кошти на потреби виробництва. Порівняно з загальним зниженням податкових ставок або скасуванням податків така селективна податкова політика має перевагу. Платники, які претендують перейти на пільговий податковий режим на законній основі повинні виконати ряд умов: провести реструктуризацію боргів; закрити безперспективні виробництва; виключити невиправдані витрати; перейти на нормальну систему бухгалтерського обліку (на облік реалізованої продукції в міру її відвантаження) і менеджменту. Виконання цих умов дозволить легалізувати "тіньові фінансові потоки і перекрити "випадаючі" бюджетні доходи. Крім селективної політики, можлива практика заключення між податковими органами і платниками податків угод, що передбачають постійний моніторинг фінансового стану останніх і виконання ними умов надання податкових преференцій. У разі порушення умов преференцію відзивають, а недоїмки по сплаті податків і податкових кредитів негайно погашаються. Враховуючи швидку змінюваність умов господарювання в трансформаційний період, необхідно при формуванні податкової політики знайти оптимальне поєднання стабільності і гнучкості податкової системи. Можливо треба використати досвід деяких західних країн, в яких законодавчо закріплене право уряду змінювати ставки податків у межах встановлених лімітів [16, с. 23]. Таким чином, для підвищення ролі податкової системи в прискоренні структурної перебудови і відновлення на цій основі економічного зростання необхідний цілеспрямований поворот податкової політики в бік стимулювання вітчизняного виробництва, інноваційно-інвестиційної діяльності, споживчого попиту, а також посилення регулюючої і контролюючої функцій держави щодо сплати податків. Тільки подібний поворот разом з іншими заходами державної економічної політики здатний призупинити подальшу дестабілізацію податкової системи. Література
|